20
др. 1ВАН ФРАНКО
женот в Руси i додав, що рукописна B6iPka,
якою в прикарпатських сторонах користували ся мио-
сьвященники, находить и також у HTp0[10JiTanbHit
6i611i0TeIli у
На сьому я IiI' би й свот уваги. Але тут насу-
ваеть ся питане: який був конець еього• письиенства? Чи
товидо воно терен для HOB0i лТтератури, чи перетво-
рило ся opraHiqH0 в HOBi, форми? В TiM то й наше неща-
сте, що довгих сот ус: TapHi початки нашого роввою
рвали ся i HOBi поколТня иустли зачинати на ново,
мустли боем вдобувати терени вже давно 1х предками,
а n0TiM внов Бог вна якии фатал:виом. Так було й сии
разом. Оте досить широке i довить живе письменство, якого
јстноване тут рукописи, та яке правдопо-
було дадено богатше i Hiz ми можемо Iip-
кувати 8 тих що до нас, — при kiHIXi XVIII в.
вже було в TakiI упадку, що иайже вовсТм не ваважило на BaBi
нашого розвою, коли приходило ся шукати для него нових
Як 3BiCH0, в ту пору з вод: австрийського повстають для
школи, волею Русини ся
lingua patria; аде серед затратило ся розу-
MiHG, що св таке та lingua patria, затратила ся тяжка про ту
довгу письменську що в XVI в. сидкувада ся
ввести в письменство живу мову простого люду. I хоча ще
1790 р. Ставро1йгЈйське Братство в CB0iM BYkBapi подае „Ойт-
ску майже чистою народньою мовою, то BqeHi профе-
сори на „pycbkiM" мучать ся викладаючи
важкою церковщиною, пишуть по польськи, по латин:, по н:-
мецьки, HaBiTb по французьки, але по свойому не вјють. Вихо-
ванц\ того ун\вереитету сидкують ся внести церковщину HaBiTb
у елементарне навчане по селах, як прим. о. Н.
котрий у р. 1814' складаа „К8ккаок слакен'скаго Азыка бод8 Рос-
або як пише докладн1йше в титудт „К8ккарк
слакш'скаге мика, чт•пйА Й писанТА, кь вћг•петожн•; по8ч:нћ$
пемзне; р8кекежден7? оучацж,и сл д•Ктьиъ сконм•к паре-
Йзданъ Никели, парча Нелековщ•к,
пнтаюцигш Пкадьм7и Лккекской СФСТДКМНН$Й Осн$а ll
Сей буквар не був друкований, рукопис тепер
Тмп:ратораи.
у мене.
Фатальнии способои висша ваијсь вбдивити Руси-
— народа i його нови, Biua-
HiB до живого жереда роввитку