— 120 —

вгоды. иросивъ вычитати нова умовы ва ра$ и мовивъ :

„За якими умоваии бути намъ и всему вбйеку запорозкому

подъ самовластною рукою царя, проте порадимося на ра$ ;

треба, що бь про все те в%дало усе вбйско зааорозкеИ.

Зъ сеи промовы воевода сцостерћгъ, що привезенй нимъ

зъ Москвы умовы не подобаються козацкбй старшинђ•, що вона

вважав нарбдъ вбльнымъ и гадав вднатися на та-

кихъ умовахъ, яка сама вызнав за користнй, а не на тыхъ,

яка подав съ дохвалками воевода. тримаючись звы-

чаю запрошувати ббдьшь, що бь одержати столько, сколько

бажаб, мовивъ :

державець наказувавъ, що бь у НовгородВ-С%-

верскоиу, Чернигов%, Стародуб± и Почед% були его воеводы

н правили тыми яКъ воно й було колись, 60 ота

мфста зъ давныхъ давенъ належали до Московщины, а не до

Украины. Треба повернути на старовину. Козаки, що посели-

лися въ тыхъ повВтахъ, нехай живуть на своихъ земляхъ,

подъ рукою воеводбвъ, а не гетьмана; коли вже не можна

буде вереселити ихъ де-инде“.

Такимъ побытоиъ воевода выявивъ зам%ръ вбдорвати съ

подъ гетьманьскои руки велику частину украиньскихъ земель.

Историчне право було за воеводою; але жь и за Украинцями

було не менше право.

вбдиов±въ воеводећ :

„Въ Черниговв, Новгород“Ь-СВверскому в въ 11очепЬ вддъ

давна поселилося багато козакбвъ, надбали вони багато земель

и худобы. Почешъ и Стародубъ ириии-

санв до нВжиньского иолку, а въ Черниговђ е свбй власный

полкъ. Коли повыводити зъ вбдтбля козакбвъ, то се для коза-

кбвъ було бь вельми сутяжно, се бь зруйнувало ихъ; та

й права ихъ и вбльности були бь знехтовакт; а

державець, обВцявъ yctMb намъ лишити насъ зъ стародавныии

правами и вбльностями и волод%ти до прежнёму землями и до-

брани. Въ царскихъ грамотахъ прописано, що нашй права

и вольности нВ въ чому не будуть рушенй. Якъ почнемо вы-

селяти козакбвъ зъ ихъ селищь, то вбйде ними велика

колотнеча. Нехай вже царь згодиться, що бь Чернигбвъ, Нов-

Стародубъ и Почепъ лишилися ири вбйсву

запорозкому.