— 136 —
А тако жь мы пбдемо ва ихъ землю, то самй притомимося
и коли бь води насъ тод•Ь де не застукали. Мы не
якъ численне у Полявбвъ вбйско. Чи можна жь таки тавъ
см±ливо гадати, що вбйсва у нихъ на омаль, та й те не при-
датне. А що якъ выйде навпаки и покажеться, що ихъ 66льша
сила нВ жь наша? Тод% 6Вда намъ! Полян не дають пощады,
воли ворогъ втЬвае. На вбйнВ и невеличка помыли велике
лихо скоить; якъ та пожежа; — займеться зъ малои искры,
а розжевр±в тавъ, що жадна людска сила в%чого не вд±в”.
Шереметевъ не вводобавъ сеи порады, тыиъ-то иншй вбй-
скова урядвиви стояли за Цыцуру. Князь Щербановъ доводивъ
потбиъ, що ножна воювати, и рушати въ саму глиб±нь Польщ±.
Шереметеву отсе подобалося, а порада Козловевого ще 66дьшь
стала ему осоружною. Шереметевъ не вдержався, що • бь ио
своему ввычаю не иромовити до Козловского образдивого
слова :
вОтакй верозуинВ речи нехтують шановнбсть нашого дер-
жавця. Думати соб±, що хочь думай та мовчи зъ своими дуж-
кажи. Мы рушимо на Кракбвъ и забереио Польщу“.
Да ее вже то», боярине! л±пше знати, мовивъ Козлов-
я не вмагатииуся, а слухатииу; де скажешь, тамъ я й
и боронитвму те м%еце, або мертвымъ на нВмъ по-
ляжуВ.
Не Вдавмо, чи говоривъ тод% що чв
Пбсля рады на КодачцВ верейшовъ до Корсуня; въ
вбД(Њль вырядивъ вонь послами въ Москву двохъ сотник6ВЪ ;
вонь оповвщавъ Москву, що рада прирадила йти на Польщу
и просавъ, що бь замећсть Шереметева вырядили на Украину
вого ившого воеводою на той часъ, явь Шереметевъ выступить
зъ вбйсвоть на Польщу. Абы довести гетьианову певнбсть,
послы повезли въ Москву перенятого Богушенка, що 'Ьздивъ
вбдъ Выговсвого, — (тод± вже польского воеводы до
Крыму. У Богушенва вбдобрали вблька листбвъ вбдъ хана до
Выговского; въ нихъ видво було,. що зсылааться съ
Крымоиъ и п0д6ивав хана Крымского йти зъ своею ордою на
Москву. Разомъ съ тымъ иросивъ вызволити Ивана
Нечая, забраного въ Быховь и завезеного въ Москву. За Не-
чавмъ була сестра, тыиъ-то вбнъ и вступився за него.
,Сеотра моя, вцсавъ гетьцавъ, льлв крбвавй слёзы, нар±кае