138 —

въ попьлъ и самого вороля приведу въ Москву, закувавшв

въ срМвй кайданы“. Ректоръ брацкихъ шкблъ на таку похвалу

вбдиов±въ: „Треба Богови молитися, а не на вбйско уповатиЗ.

Шереметевъ промовввъ: взъ моииъ вбйсвоиъ можна при-

боркати ворога и безъ Божои помочи Вжахнулися Украинць,

почувши таку р±чь и вызнали за богозневагу. Чутка про

сей вытадокъ розтовсюдилася мВжь духовеньствомъ и миря-

нами и обурила Украин$въ загалоиъ проти Mocka.uhBb.

Про все, що д±ялоея на Увраин±, польска вбйсковй уря-

дниви дов%дувалися вбдъ одного меткого шляхтича. Коронный

гетьманъ кблька разбвъ выряжавъ на Украину ипњгунбвъ•, та

не було имъ вдачи, а сему шляхтичеви вощастило. Вбнъ умеЬвъ

говорити цо украиньскому и швидко здружився въ Украинцями-

Русинами. Свершу вбнъ затЬрився выдавати зъ себе Москаля,

але не выйшло до ладу. „Мосвал%, пов±дав одень сучаснивъ,

такй варвары, що не йдуть дружитвся съ чужинцяии, вавьть

въ Украинцями-Русвнами не вриятелюють. То» вбнъ забрався

до козакбвъ; перебрався въ убогу селяньску одежу, выдававъ

себе за дейнеку, иивъ, гулявъ, клявъ Ляхбвъ, выхвалявъ

вовак0въ, си±вавъ возацкй шЬснВ. Козаки вважали вго ва свого

брата. Знаючи увраиньеко-русву мову и возачй звыча±, вбнъ

за Ебльва днввъ ставь за пане-брата зъ урядниками, пивъ въ

ними пиво, меды и выв±дувавъ, скблько иожва було, про ста-

новвще Москалввъ и козакбвъ. Запевно дов±дався вбнъ, що

возавв ненавидять и що зъ сего можна повористу-

ватвся Полякаиъ. Выв%давши, що треба було, вбнъ зникъ съ

табору; мабуть то$ лишень козаки спостерегли, гость

бувъ у нихъ. Отсей то шт±гунъ давъ Полякаиъ невну зввстку

про раду вовводъ, про зам%ры ити на Польщу, про ворогованв

Хмельницкого до Москвы и до Шереметева; про ворогованв

мвжь московскими и украиньскими урядниками, нарештЬ и иро

мВдянй копЬйки, явими выдавано платню московскимъ ратни-

каиъ и возавамъ. Треба сказати, що Москва того часу при-

мушувала зам±сть орВ6ныхъ грошей брати мЬдянй. За се лю-

тували на ню не тбдько УкраинцеЬ а нав±ть ви власнй, сто-

Конввчнй пбдданки, котрй звыкли нђ-на-що не ремствувати.

Польскииъ вбйскомъ урядувади тодВ, коронный гетьманъ

Станиславъ и толевый гетьианъ ЛюбомирсД що

ррдавився ва часу вбйны зъ Шведоиъ. Частина вбйсва оъ По-