— 55 —

за перешкоду й що прийшовшн

на Украину нВ въ якбй сиравеЬ не пытаеться въ него, керма-

нича краю. Ромодановскт, маючи себе за старшого надъ геть-

маномъ, винувативъ Выговского, той до него не нав±ду-

еться. Гетьианъ казавъ, що хвалиться златати

его та притягти до себе: „Не можна жити инакше, якъ ото-

чивши себе Татарами“, казавъ гетьманъ. нисавъ до

царя та жал%вся, що нема диу вбдъ царя вбдаоввди. „Побивши,

каже, Пушкаря, я заразъ же наиисавъ череаъ дяка Василя

Петровича Кикина, а менЬ нвчого не сказали; чи жалобы мои

не доходять, чи тутъ щоеь инте $еться, не в±даю й розуму

не доберу: съ царского наказу кривдять мене Шереметевъ зъ

Ромодановскииъ, чи прохавъ, що бь выведено

войско; Ромодановскому наказано рушати зъ Украины, але

вбвъ поквнувъ частиву вбйска то мЬстахъ; у вбйсвовыхъ лю-

дей иочалися сварки та 66йки зъ мфщанами: гетьмавъ воту-

равъ народнбй нелюбови до Москал'Ьвъ, де бь вона и якъ ве

выявлялась. Якъ тбльки Козелъ, полковникъ

спойстивъ 6г0, що въ Гадячћ стали московскй вбйскова люде,

дозволивъ вму выгонвти ихъ силою й битися зъ ними

якъ зъ ворогами. Поузкордоннй воеводы, якъ звычайно, выря-

жали своихъ людей на Украину на розйдки; перше тй шпигуны

'Ьздили безиечно, а теперь ихъ стали ловити та аавдавати въ

острогъ. Молодцев, що жиди съ краю кушами по-

чали вчащати въ поузкордоннй села московска по-

вЬту, грабувати та палити...

их.

Въ Польщћ, на 1•0. лищя мавъ зббратись соймъ. „Намъ

теиерь, писавъ король въ YHiBepca$ нема чого бажати больше,

якъ згоды съ цареиъ Московскимъ та злученя державы воль-

свои зъ московскою. виленьска гараздъ може стати

за доказъ нашои до того прихильности. Мы скликаемо гене-

ральный сойиъ зт, УС'Ьхъ урядникбвъ корольвства вольского,

найбб.иьше, що бь затвердити братерске повднане зъ народомъ

московскииъ та сполучити обыдвь державы, що бь дов±чна

мгодз, звязовъ та нецохибне единьство сталося мВжь Поляками