— 65

выправивъ воевода толковника Корсака; мордують православ-

ныхъ усякими муками. Пбшли до него, що бь вбнъ

переставь таке чинитии.

„Я не маю права, мовивъ дякъ, писати до него: вбнъ

бояринъ и воевода, й намВстникъ чолойкъ по-

важный; за се буде MeHt вбдъ его цар. величности опала“.

Потбиъ дякъ почавъ ирохати, що бь его выправили назадъ.

Кблька ибсля того перебувъ дякъ безъ Ола; коли

приходить до него

„Хо%въ бы, каже, гетьманъ зъ усею старшиною выпра-

вити послбвъ своихъ до царя, та не важиться Вхати,

лякаються гньву царского, затриианя та засланяИ.

Дякъ мовивъ :

государь нашь щедрый та милостивый. 'Вдь ты,

Иване, не оиасуйся, а старшин± одиовляй, що бь не воювали

царска сум±жнй мвста“.

ТодВ самъ однодумець Выговского, що бь

пбдлеститись до посла, цочавъ на свого гетьмана клеиати :

„Правду моввти, и я, й багато зъ насъ не робили бь сего,

та гетьманъ лякае насъ смертю та муками; та й усев Козаки

у вбйсву заворозкому бачать, що гетьманъ велике лихо коить :

бачать та терилять, татарскои шаблђ лякаютьсяД.

Дня 4. вересня, посла царского запрошено до Немирича

въ наметь. Тамь сид•Ьли гетьманъ и кблька полковникбвъ. За

день до того привезли въ обо“ закованого Барабаша. Одень

козакъ потай сновђстивъ посла, що Барабашь подъ ныткою

сказавъ, що вонь взывавъ себе гетьманомъ ио СВОРЬЙ во.тЬ, а не

зъ наковы Ромодановского, й що ему жадныхъ листбвъ не,

ирисылано вбдъ царя. Отже теперь гетьманъ мовивъ пословн

таке :

„Выявилось намъ ось що: якъ мы зъ вбйскомъ и съ крым-

скини Татарами пошли на бунтбвникбвъ и злочинц%въ нашихъ,

то царске величество, почувши про се, зве."въ бунтбвника

Барабаша пбслати до ki6Ba, буц'Ьмъ бы то, що бь вбддати вго

вбйску заиорозкому на судъ, а справд% на те, що бь гетьманъ

приђхавъ у kieBb, й що бь тутъ его Шереметевъ злававъ.

Барабашь такъ каже; можешь его спытати. Та й ще бачимо

неласку до насъ •царского величества: московскй

Рус. ист. Bi6a. ХШ. т.

5