— 79 —
й не було); вбнъ запевнявъ, що в±рный цареви й врохавъ не ври-
сылати вбйска. Гетьманъ говоривъ Портомоину :
— Я тетерь добре довВдався, що тыхъ бунтбвникбвъ, що
посылали въ Москву Пушкарь та Барабашь, нагородивъ царь,
воробивъ ихъ и гетьманами й полковниками, давъ имъ корогвы,
бубны, трубы, й зъ велакимъ почотоиъ пустивъ ихъ зъ Москвы
на волю. Бояре й вовводы лаштуються на мене зъ вбйскомъ,
черезъ намову Пушкаревыхъ та Барабашевыхъ послбвъ, за те,
що буц±мъ я ходивъ зъ вбйскомъ та Татарами на сум%жнй
мфста великого государя; а я ходивъ зовс±мъ не для того,
що бь руйнувати царска м%ста, а що бь ибдбити само-
вольц%въ, й нђякого лиха не вд%явъ царскимъ людямъ. Якъ
доси служивъ я в%рно великому государеви, такъ и теперь
в%рно служу ему. Нехай же государь покаже наиъ ус±мъ
свою царску ласку, нехай не посылав бояръ та вовводбвъ сво-
ихъ зъ вбйскомъ насъ воювати, нехай пришле до насъ своихъ
приб0чник6въ, що бь мы зъ ними втрактували пакты; скоро жь
государь не зЬолить сего вчинити та ибш.ле на насъ войско,
то мы зъ нииъ битииеиося, а намъ допоможуть Поляки, Шве-
ды, Волохи, й Татаре крымскй прийдуть, а султанъ
давно вже запрошуб мене до сцблки й дае вбйска на помочь.
Абы де були вбйсковВ люде, то умысне всюды порозсылаю
своихъ козакбвъ, що бь швидше збирали вхъ до мене. Теперь
одначе ще не буду воюватися й пошлю до царя своихъ по-
слбвъ.
— Я сид%въ у неволћ, мовивъ Портомоинъ, то нВчого не
а що ты, гетьиане, кажешь, я все те перекажу вго
царскому величеству.
— Заразъ же вбсля тебе, мовивъ даль я вы-
пущу й Тюлюбавва й устЬхъ иншихъ Москал%въ, затриманыхъ
тутъ, а саиъ пбду до kiBBa, добувати его... на розмову до ki-
два ибду! додавъ вонь, усм±хнувшись.
Наслухавшись такихъ похвалокъ, вьњхавъ Портомовнъ
съ Чигирина, та дорогою що тй грбзьбы не дуже
страшнй. Нарбдъ казавъ ему:
— Якъ ходивъ гетьманъ зъ вбйскомъ на гранвцю, тод% ба-
гато та М'Ьстъ попустошили козаки, а Татаре силу бран-
Ц'Ьвъ вогонили до Крыму. Теперь, кажуть, ще царска вод-
воды врийдуть насъ плюндрувати; та мы съ царсквмъ вбй-