— 68 —

„Меть мои вбславц% казали“, мовлявъ ВыговскТ.

„Пбсланц± твои, вбдмовивъ дякъ, пяниц± та баламуты,

на сварку цбдводять, не хот±вши бачити ласку до тебе вго

царского величества. СводВвайся ласки вбдъ великого государя

нашого, не ввапся на лукавй об±тницђ, й не дбйиай вВры ба-

лаиутсвииъ

По сВй мов•Ь дякъ выйшовъ вбдъ гетьмана.

Явь вбнъ вернувся до свого намету, до него ирийшовъ

ВбЙСЕOВЫЙ товаришь Хведбръ Лобода съ чигириньскииъ ко-

завомъ Коробкою. Вбнъ давно вже знавъ его, ран“ше при-

'Ьздивши на Украину.

„Гетьианъ, мовивъ Лобода, покдавъ, що бь выправити

тебе, а полковники, та Джу-

лай, та Павло Тетеря рають, що бь вбддати тебе Татарамъ,

а Татаре безъ перестанку иро се надокучають: але гетьманъ

одиовляеться, каже, що выправить тебе до Чигирина на ро-

боту, Фортецу робити. До зрады въ насъ приводить Павло Те-

теря: вонь Ц±ле отсе лВто перебувавъ у Корф съ Поляками

и зъ ними змовлявся, якъ бы вызволитися зъ власти царского

величества“.

Другого дня прийшовъ Немиричь и покликавъ Кикина до

гетьмана „на отпускъ“. Гетьманъ вбддавъ вму свбй листь до

царя и сказавъ, що бажав, що бь царь змилосердввся й пока-

завь правду.

„ ро правду, мовивъ ДЯЕЪ, бий чоломъ государева черезъ

своихъ вбсланц±въ, а ВбЙСЕ0 пусти до дому й Татаръ выдравь".

„Вбйска я не пущу й Татаръ не выправлю, а чекатииу

указу царского зъ сего дня чотыри

Посоль уклонився й выйшовъ. Того жь дня приьхала

сотня возавбвъ, и выироваднла его не на просту дорогу, . а въ

Миргородъ. Непеввыиъ се здавалося й свравджувало те, про

що казавъ Лобода, але восла зацевняли, що се робиться за для

обережности вбдъ Татаръ.

Тыиъ часомъ, сталося ось що: дня 6 (16 н. ст.) жовтня,

пбдъ Гадячемъ, свлввано раду. Середь майдану сид%ла стар-

шина, полковники, сотники, у своихъ иразниковыхъ убраняхъ,