— 77 —

„Завж$ я служивъ вго царскому величеству вврно, й те-

перь ньякого лиха не кою, й хочь мы зъ вбйскомъ своимъ

рушили, та зовсвмъ не думаемо настуцати на м±ста его цар-

свого величества; я только хотьвъ втихомирити домове сваволь-

ство, й теперь втихомиривши его, мы вертавмось до дому, по-

кладаючись на ласку вго царского величества, сио$ваючись,

що вонь, православный государь, не допустить, що бь ироли-

валася кровь Те намъ только дивно, що бояринъ

Шереметевъ зъ Украиною во ворожому поводиться, посылав

на козакбвъ своихъ вбйсковыхъ, а тй, запевненй ласкою цар-

скою, забивають та въ неволю хавають людей во нашихъ мВ-

стахъ та селахъД.

у св"мъ листв докорявъ ему, що вонь за-

тримувавъ Портомоина та Тюдюбаева,

дигу. Выговскт вбдаисавъ: „Усе се

я ихъ не затрииувавъ, а вони самй

черезъ свавольцђвъ бояться Вхати ;

завдававъ: й ходили вони, й ходять

Чигиринъ при%ду, заразъ пущу ихъ

до его царского величества.

Вбйско козацке пошло назадъ.

Заи±сць царского посла, що

ласкавого слова й сиовненя ус%хъ

ще й завдавъ ихъ у хур-

лиху пеню на мене звели ;

ио своВй вол'Ь абсталися :

у хурдигу ихъ не

на вол%; а якъ я въ

зъ великимъ цочотомъ до

стодьвався та

его вымагань, прийшовъ

грбзный листь (зъ 24. вересня) до встЬхъ Украин-

цьвъ, а переважно до возакбвъ волку полтавского, яко до не-

давныхъ ворогбвъ Выговского. Та грамота перел%чувала всь

лиха вчвнки Выговского проти царя, ганила, що вонь нападавъ

на Пушкаря, не дождавшись московского вбйска, якого самъ же

вбвъ й прохавъ; признавано за явну зраду цареви вго така

вчинви: якъ затриманв Портомоина й Тюлюбавва, навадъ ва

kiBBb, остатня кикину про думку, що бь битв на

Ромодановского й выгадка, буц±мъ бы то урядъ

нам±рявться побити всю старшину та выгубити козакбвъ, гра-

мота вызнавала за зраду цареви. Царь не иокладавъ

вины на свбй урядъ за те, що вонь не давъ помочи Пушкареви :

мусивъ же вбнъ вяти в%ры гетьманови, обраному народоиъ.