— 66 —

казали намъ, що сама чули листь до Ромодановского,

загадано й гетьмана й старшину, Bcbxb воловити й забити.

Що ее, Бога ббйтеся вы выгадуете таку нећсенћтницю

на его царске величество; аджежь государь приславъ

мене до васъ зъ своею ласкою? Яшка Барабашь бреше, выга-

дув зъ досады, що бь чимъ небудь гетьмана вбдъ ласки цар-

свои вбдлучити; и простый чолойкъ розмЬрку6, що добре

може казати злочинець и зрадникъ, на смерть засудженый?

Нема MeHh ва що й бачити Барабаша: съ такимъ алочинцемъ

мень й розмовляти не годиться“.

Потбиъ Немиричь заиросивъ посла до гетьмана на обЬдъ.

Увесь часъ, якъ обВдали, Барабашь стоявъ коло самого

намету, прикутый до гарматы.

Що д%еться въ Б%лгородђ? пытавъ его бен-

кетуючи зъ гбстьми : чи багато вбйсковыхъ людей у БЬлгород•Ь ? “

„Багато людей“, вбдказувавъ Барабать.

„Се Барабашь до сварки приводить, завваживъ дякъ :

у Б'Ьлгородф людей не багато“.

Гетьманъ иивъ чарку царску. Пили гость. Барабашь сто-

явь на наругу передъ гбстьми въ злодолучному ви$.

Дня 5. вересня зновъ покликали дяка до гетьмана:

п Кажешь ты, гетьиане, мовивъ дякъ, що царского вели-

чества воевода и вбйсковй люде, якъ пробували

въ вбйску запорозкому, козакамъ и хлоиамъ чинили кривды

и насильства, и шкоды; а MeHh довелося бачити твбй листь

до Богдана Матвьевича Хитрово: ты прохавъ вго бити чоломъ

государеви, що бь его царске величество загадавъ Ромоданов-

скому зъ войсковыми людьми, выходити зъ украиньскихъ мВстъ

тблько черезъ те, що самовольство у васъ ускромилося, й тур-

бувати вбйска нема чого. Тамь ты не иисавъ про насильства

та шкоды, а теперь говоришь не ио иравдь, буцЬмъ тобђ ро-

бдять вони насильства та кривды! Складати пено та выгаду-

вати неправду вбдъ Бога гр•Ьхъ, и вбдъ людей сороиъ

Гетьманъ проти сего сказавъ :

„Якъ писавъ я до Богдана Хитрово, то ще

то;ф гараздъ не знавъ про тп нестериимй кривды, яка робило

войско; а якъ дойдався про вс•Ь насильства та хижбсть, та

шкоды, та душегубство, то$ я, пораявшись зъ старшиною,