. — 27 —

60 въ нихъ, свавольц±въ, только й гадки, що про марну свою

волю, не дбають иро вђру та иослугу вго цар. величеству ; нема

въ нихъ нВ Ж'Ьновъ, нВ худобы, здобы", тОлько

на чуже добро важать, що бь вмъ 'Ьсти та вити, та въ карты

грати, та безчиньство всяке Богови й людямъ чинити; мы жь

за в±ру православну та за царя годность, при ж'Ьнкахъ и Д'Ьт-

кахъ, и маеткахъ нашихъ, все умирати радй“.

Барабашевко, вырядивши вже посольство й коиаючи на

Выговского яму, вбславъ до него листь, запевнявъ свобЮ

прихильностю та покорою й ибдбурювавъ гетьмана на ту юрбу

волоцюгъ, що придлентались зъ Украины. „Тй, каже, що зняли

бунтъ, прийшли зъ миргородского вов%ту. Частину ихъ повязано,

та въ нихъ у половин% нВ самовалбвъ, нВ харчу, нВ одежины

не пытай, а мы ровна соб'Ь козаки-зимовчаки ихъ не послухали;

и думки мы соб'Ь не мали йти та городы грабувати“.

Отаке то д%ялося на Украинд коли прибувъ до Москвы

съ товаришеиъ. Коли бояре почали вго росвытувати,

вбнъ вбдъ имени Выговского усяково чернввъ Л'Ьсницкого; той,

каже, полковникъ до всћхъ бунтбвъ привбдця: замавулося ему

булавы, та не доставь, отъ вбнъ тетерь нарбдъ до неслухняности

ибдмовляв та супроти царскои власти чернь настроюв, аустввъ

бакъ славу, бы царь приславъ князя Трубецкого, що бь скрбзь

по городахъ воставити московске войско та скасувати вольно-

сти козацкй. Бояре свВдчили ему, що 6г0 цар. величеству й на

думку не сиадало ломати права та вольности возацкЙ й казали,

що така 6pexwb вороги выгадують. Пбсланц•Ь намагалися не

зъ лиха показати зносины Выговского зъ Шведами та Поля-

ками й щиро росказали, що послы польска при'Ьздять для того,

що бь намовити козакбвъ до зрады цареви, але жь запевнялв,

що то даремнй заходы. Запорозкй вбсланцгЬ були тод'Ь въ Мо-

сквВ; выслухавши ихъ доносъ, бояре почали доиытуватись

вбдъ пбсланц%въ Выговского, чи буди Запорож$ на рад± ?

вбдиовивъ, що не були, але жь у самому Зашорож

%въ той часъ нарбдъ складався съ козакбвъ зъ усявихъ полкбвъ

городовыхъ, а съ тыхъ полкбвъ були на рахЬ й старшины

й выборна козаки. „На Запором, обяеняли вони, людей 30-

всеЬмъ не багато, усего тысячь пять, та й та не все тамъ жи-

вуть; одно въ городбвъ прийде, друге назадъ йдеи.