лосно, та не показавъ и невдоволеня, поки ще не впорався
зъ ворогомъ. листь загадавъ писареви свому
читати голосно. Ледви скбнчивъ Груша
титулъ, С'Ьвъ на свое походне ложко й попросивъ
сьдати гостя. Але Скуратовъ вбдиовивъ: „Достоить царскава
величества fpauaTY слушать всю со всякою подобающею че-
стею, а не с'Ьдя“. — „Усе въ васъ по высокому С, мовивъ геть-
мань й прослухавъ листь стоячи. Сей листь снов%щавъ, що
Пушкареви наказано покинути бунтъ та коритися гетьманови
й отаршин'Ь. Узявши его вбдъ Груши, гетьианъ переглянувъ
его саиъ:
„Симъ, каже, листомъ не вгамуешь Пушкаря; якъ бы
узяти вго самого, та голову стяти, або живого прислати до
вбйска запорозкого“.
листъ, повВдавъ Скуратовъ, ибслано до полко-
вника полтавского зъ стольникомъ и на Зато-
роже те жь цбслано, вже ажь двђчи, черезъ мене жь переслано
тоб±, гетьиане, k0[Iiro за для Адома, й ваказано менЬ ври
гетьману побутвИ
загримавъ: „Давно бь СЛ'Ьдъ того злочинця
пбймати та прислати до вбйска, я вже багато разбвъ писавъ
его царскому величеству; можна було вгамувати Пушкаря ще
до Великодня; а коли не зволять его приборкати, то я самъ
его вкоськаю; можна було доси вго втихомирити; були бь Ц'Ьлй
православнй що вбнъ безвинно повбивавъ; а я все
тери'Ьвъ, все сиодђвався наказу вго царского величества. Ина-
кше я бь ще зимою вгамувавъ Пушкаря огнемъ та мечемъ.
Я не допинався булавы, бажавъ жити c06rh на сиоко%, та Бо-
гдань Матвећбвичь Хитрово об±цявся мень дбстати Пушкаря
й привести до мене, коли жь тблько не а ще горше
подбивъ его, надававъ ему собольвъ та й пустивъ, ще й до
Барабаша наиисавъ. Барабашь теперь съ Пушкаремъ. Мы при-
еягали его царскому величеству, що бь вбнъ жадныхъ правь
нашихъ не рушивъ; й у вактахъ натисано, що государь 65льшу
вбльнбсть намъ 06'Ьцявъ, якъ за корол%въ польскихъ було,
а ио нашихъ звычаяхъ сл%дуе отъ якъ: нев до полковника, н'ь
до кого иншого листбвъ безъ йдома гетьиана не посылати.
Саиъ гетьманъ скрбзь чинить росшраву; а вы всьхъ гетьианаии
воробилв; подавали Пушкареви та Барабащеви листы, й съ та-