— 46 —

и ирв кожному було чолов±ка по десять Полякбвъ; черезъ те

вчинився бунтъ: и толковникбвъ и Полякбвъ побили“.

Тутъ, очевидячки, було натяканв на становище Скура-

това; 6г0 заран'Ь перестерегали, хотЬли, що бь вонь саиъ по-

боявся збставатись при гетьману.

Дня 17. травня запросивъ московского посланця

об±дати до свого намету. Гетьманъ поважно пбднявъ чарку

за здоровле царя, та иотбиъ заговоривъ ще вщиплив%йше, якъ

перше.

„Деоь у васъ звычай що бь усе чинити по своеЬй

волЬ. Черезъ що бунты иовстали? Все черезъ вашихъ пбслан-

ц±въ; отаке саме й за коро.тЬвъ польскихъ бувало: якъ по-

чали ломати нашй вольности, то й бунты стали. Ось и теперь

у Колонтавв•Ь затримано нашихъ козакбвъ та Серббвъ, й имъ

завдають такои муки, що й невбльникамъ такои не бувае.

Що жь, хиба не знае про те вго царске величество? Я готовый

затрисягтися, що добре вонь иро те в%даб. Михайла Стринджу

нащо пустили съ Путивля? Подержали, подержали, та й вы-

пустили, а вго бь до вбйска, отъ бы й бунты перестали!“

„Дурно забожився, пане гетьманеД, мовивъ Скуратовъ :

„ Великому государеви вев%домо, що твоихъ козакбвъ та Сер-

66въ затрииано. Се вчинилося безъ царского наказу; скоро жь

твои пбслашф пожальлися, заразъ сказано затриманыхъ пу-

стити й воеводу скинута; а Михайло Стринджа съ товариствоиъ

вт±кли съ Путивля, а не выпущенй“.

Стольникъ все намагався перечити жалобаиъ Выговского,

а гетьманъ таки свое провадивъ.

„Тоб'Ь не можна йти 36 мною, мовивъ збста-

вайся въ ГолтвЬ, поки я виораюся съ Пушкаремъ. Чекати не

можна: до Пушкаревои справы багато черни пристав та де-хто

й съ полковои старшины на мене; збставайся въ Голтй, я поду

а тебе сповВщатимуи

уп.

Тымъ часоиъ повернувъ зъ Москвы й роспо-

В'Ьвъ, що шарь витавъ вго добре, а Пушкаренкового п0сланця

Гискру, сказавъ затримати въ Москв%. бувъ задово-

леный зъ зичливости уряду „московского, й першь нгЬжь ври-