— 35 —

буду оглядати его царскй пресв%тлй очи й принесу дов±чне

свод вбдданьствоц.

Посоль вымагавъ, що бь козакбвъ, то освли на литов-

екбй земл±, саме въ Старому Быхови та Чаусахъ, выведено

звбдти, й що бь хлыороббвъ-мужикбвъ, що сама свавольно

повписувалися въ козацтво, повернено у ставь; урядъ

вважавъ Литовске Велике Княз'Ьвство вже за свбй

забраный край, ионастановлявъ своихъ воеводбвъ во ШЬстахъ

й приписавъ до нихъ иовеЬты. М±ркували, що Быхбвъ нале-

жить до оршаньского, а Чаусы до могил%вского повеЬту, и, вна-

чить, ио сихъ м•Ьстахъ мусять урядъ держати воеводы, що на-

становлено въ Оршв та Могилев±. Полковникъ козацкТ пови-

нень ити геть, й у Литв•Ь не сл%дъ, що бь було козацтво.

Мусила рада, не ремствуючи, пристати и на ее вымаганд,

а воно и• геть уражало uaTpi0Tu3Mb и вдбймало 60-

язнь за будущину: коли урядъ теперь самовольно

каеувавъ козац*во въ одному краю, де вже козацтво завелося,

то таке може колись постати й ио иншихъ м±сцяхъ, й отакъ

вотроху обтинати землю, що козацтво встигло заховити подъ

часъ вбйны съ Поляками. Бояринъ выявлявъ, що урядъ хоче,

що бь козацтво не вельми ширилося, 60 вызнав аго шкодли-

вымъ громадяньскому ладу. Бояринъ скаржився, що зъ сус±-

дныхъ краеЬвъ Московщины, съ тов'ћтбвъ: бряньского, карачев-

ского, путивельского, рыльского, мужики и креваки, що жи-

вуть во мавткахъ та „иомащик6въД, тфкають на Укра-

ину, потбмъ гуртомъ приходять звбдти назадъ, намовляють

тЬкати зъ собою иншихъ мужикбвъ та кревакбвъ, и часто во-

мщаються надъ своими панами, вбддячуючи за прежню зневагу :

роблять напады на вхъ осады, вбивають господа1Њвъ зъ се-

мьями, иво;ф заиикають панбвъ у хатЬ, засыпають хаты зъ

уйхъ бокбвъ землею й лишають тамъ иоиирати ианбвъ голо-

дною смертю. Ясно було, що козацтво, увявшись съ повстаня

простого люду на спокушало сус±дне московске по-

сибльство.

„Про Bchxb тыхъ людей, вбдмовивъ мы довь-

давмося, й кожный полковникъ чи урядникъ буде покараный,

якъ не чинитиме по нашому приказу“

„Великому государеви вчинилося в±домо, мовивъ бояринъ,

що до вбйска запорозкого не разъ чернець Даиило,

80