— 41 —

двое старшинъ козацкихъ: вони одержали вбдъ Татаръ ври-

сягу або шерть по ихъ закону.

Въ ночи трохи не наложивъ головою. Потайна

розмова съ Карабе€мъ здавалася неиевною. Та непевнбсть

ноббльшада, коли того жь дня врибувъ до табору

Бувши Татариномъ зъ роду, вбнъ сиостер%гъ у розиовВ Вы-

товского съ Карабевмъ такй натяканя, якихъ не зрозумгЬли

иншй, проте змовчавъ й пивъ за здоровлв Карабея.

по свожу звычаю, удавь . зъ себе аяного, а якъ вбдъ±хавъ Ка-

рабей, лђгъ сдати у своиу наиетЬ. саиъ пяный,

пбдкравсь до намету й штуркнувъ у гетьмана ратищемъ: вму

здалося, що вонь вбивъ Выговского; выскочивши, вбнъ гордо

закричавъ: „Лежать собака, що кровь козацку Ляхамъ та Та-

тарань продав! У чорта теперь гроињ Але

гетьманъ бувъ живый, й зрозум±вши, що на него 6 змова,

втЬкъ до татарского табору.

Не вђдомо, що сталось зъ посля сего

вчинку, только съ того часу про сего сподвижника Хмельниц-

кого нема згадки въ Ще й ран±йше вонь не бувъ

уже за полковника ирклЊвского, 60 вже въ час± останнёи

рады Переяславскои при боярину Хитрово, зам±сть него на

волковницкоиу урядь бувъ Матв±й „ Пацкббвъ“ (Пацько ?).

Ббратанб Выговского зъ ордою налякало нарбдъ, що й безъ

того вже бувъ настроеный на гетьмана вго ворогами. Суличичь,

полковникъ спойщавъ воеводу про злу-

ченв гетьмана съ ханоиъ, про листоване съ Поляками. Павло

полковникъ наказный

полковникъ м%щане духовеньство й самъ

зняли реиство, звычайне, не щвро,. 60 самп .нале-

жали до Выговского УкраинцЈ, що на“дили до ki6Ba

зъ рбзныхъ бокбвъ, репетували: „Вже Татаре ирийшли до

гетьмана, незабаромъ и Ляхи пгзйцуть, почнуть вороги церкви

божа руйнувати, людей нашихъ у полонъ гонитии. Деякй ли-

стовне Бутурлину прекладалн, що бь царь ириславъ свого

вбйска Пушкареви на помочь та оборонивъ Украину; а то

Поляки съ Татарвою сымнуть и на московска _

Зъ другого боку, приходили до Бутурлина листы ин -

сту: були тамъ жаль, що Москал% руку тягнуть

ь за

гетьмана та старшину, якъ за все вбйско; отак одвбцъ

BHi.theea Л