— 51 —

невичливости до MockuhBb, й загомон±въ съ посломъ ущ±-

пливо и грубо.

„Чи бачь, твоя милбсть: приВхали воеводы, привхали

зновъ заводити бунты. Полковникъ више, що

Бутурлинъ съ ki6Ba оиовђстивъ его; воеводу въ Бђлу Церкву

назначено; а я ще въ ki6Bh казавъ: пиши, пиши, Андр±ю Ва-

силевичу, та самъ стережисяД.

„Не ио иравхЬ, пане гетьмане, гримавшь, мовивъ ему

Скуратовы ты саиъ цисавъ до великого государя, що бь во

государевыхъ черкаскихъ мћстахъ були воеводы“.

„НД мовивъ гетьманъ, я сего зъ роду не просивъ; я ви•

савъ до великого государя, що бь приславъ мень тысячу чо-

лов%ка драгонбвъ, та тысячу салдатбвъ, покорити бунтбвни-

кбвъ, та въ Москвь зъ моихъ листбвъ. Павло Тетеря

та Хведоръ все мен% одов%дали. ПбсланцВвъ моихъ затриму-

ють въ Москвћ, а казавъ, що чувъ вбдъ Артаиона

Матв%ева, наче государь не хоче, що бь я бувъ за

гетьмана. Десь ваиъ треба гетьмана ио вашбй волД тавого

гетьмана, що бь вхоиити за чуприну та й водити якъ за-

„Якъ тодь треба було царскихъ вбйсковыхъ людей, вбд-

мовивъ Скуратовъ, то чому ты не взявъ ихъ у окольннчого

и воеводы князя Григоровича Ромодановского? Та

й зъ окольничимъ Богданомъ Матв±евичемъ Хитрово були вбй-

сковй люде: мбгъ ты й у него взяти. Неиравду тоб'Ь кажуть

твои пбсланф, буфмъ ихъ затримують: самй вони гаяться

черезъ власнй одравы та й вбдиовляються, хочуть себе чииъ

небудь выцравити. 'Вдь, пане гетьмане, въ Москву, самъ поба-

вишь до себе царску ласку. брехавъ тобЬ, що ему

Артамонъ казавъ; хотЬвъ тоб'Ь пбдслужитися.

Коли бь государь не хот%въ тебе мати за гетьмава,

то бь не ириславъ тобђ листбвъ на затвердженв гетьманьства;

великому государеви В'Ьдомо, що ты BrhpHNInii вбдъ иншихъ

у войску запорозкбмъ“.

„Мы, каже воеводъ не просили у царя; я ве

знаю й не про воеводбвъ“.

пЯкъ же, пане гетьмане, ты не в%давшь, вбдиовлявъ Ску-

ратовъ, отъ же я самъ прив±зъ великого государя листь,

а въ тбмъ листь ововћщано тоб%, що незабаромъ пришлють